Чоловік у чорній як смола сорочці,
той, що носить стильну і модну стрижку,
щоразу в іншій географічній точці
читає власну щойно видану книжку.
Говорить переконливо, відверто, щиро,
піднімає важливі наболілі теми,
про війну, що колись закінчиться миром,
вміло будує власні римовані схеми.
Наголошує на важливості порозуміння,
на потрібності віри, уваги й любові,
каже, що розмовляти і слухати – необхідне вміння
у Донецьку, Луганську, в Франківську, у Львові...
Чоловік у сорочці чорній як морок
озвучує спільні найактуальніші мрії
тих кому двадцять і тих кому вже за сорок,
він їм вголос читає «Життя Марії».
Та багато чого він в собі переховує,
серед вітру ранкового й туману нічного.
як війна болить, як досвід виховує,
як надія відновлюється майже з нічого.
Кожен уважно слухає, в душі переймається,
відчувши як від віршів німіє і терпне шкіра.
він каже – минеться страх і життя владнається,
а тих хто жити боїться – лікуватиме віра.
Його книга робить і мене спокійною,
поступово відновлює в мені рівновагу,
наче притча, вчить людину бути покірною,
розставляти акценти і звертати увагу
на відстані, ті що ще мають значення,
на сумніви власні, на бажання вперті,
на усе, що важливе і варте тлумачення
в теперішній замкнутій круговерті.
Гортаючи книгу, думаю над цитатами,
як наприклад «кому є діло до твоєї роботи?»
хто насправді перейматиметься відчаєм й втратами? -
хіба лише істинні громадяни і патріоти.
Він каже - хай у них не розм’якнуть нерви,
хай долають вони свої бар'єри і перепони…
Грішні хай згадають Марію, підуть до церкви,
і побачать, як мироточать ікони.
Хай виженуть з серця свого диявола,
хай виймуть з-під шкіри застигле олово…
і хай для себе візьмуть за правило
носити з собою серце і голову.
Він пише про те, про що говорили пророки,
про біль, про мужність, про неминучість спокути,
що вгорі над нами вирують підсвідомі потоки
того, що варто згадати і неможливо забути.
Він каже – з чого все це починалося?
З потреби говорити про мужність і зброю.
та в якісь моменти мені здавалося
що він розмовляє про це зі мною.
Що є майбутнє? – питає, - земля, міста і метеорити?
Що є любов? - дихальні вправи, пообідня спрага ?
Ті, хто разом, мусять вчитися говорити,
в тому й буде їхня сила і перевага.
Він каже - всьому свій час, своя міра,
хоча погляди мають також розбіжність,
птахів мабуть тримає у небі віра,
людей тримає разом очевидно ніжність. ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606222
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.09.2015
автор: Аліна Олійник