Коли нарешті відчиняться вікна,
Впаде мереживо минулих днів,-
Я тебе забуду як непотрібний сон,
Викину із голови найкращі хвилини.
Спяніють зорі на світанку жовтої осені,
Я знову не спатиму цілу ніч до ранку...
Я не втрачу сенс життя, коли тебе не стане.
Можеш назовсім піти- так буде краще.
Я випила себе до дна і закрилась-
Не відчиню ніколи любові святій,
Боятимусь жити, дихати й когось любити,
Але Богом княнусь: забуду назавжди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2015
автор: Міка Оровська