***

Схиливши  голову  перед  цілунком,
Немов  над  шквалом  буревію,
В  очах  його,  
мов  ватрі,  що  полишена  на  ранок  подорожнім
ще  жевріли  від  першопогляду  жаринки
І  подих,  що  з  її  грудей  метнувся,
роздмухав  попіл  у  метелицю
розмухав  жар  у  ліс
пожежна  ситуація

але  сліди  (бо  босі  ноги)
отрута  зрад
розчинять  тіло  в  кров*яне  суфле
то  краще  вже  спали  дотла,  вже  краще  Фукусіма.
Вже  краще  просто  міст  і  в  воду,  мов  в  бетон,
або  один,  у  скельну  порожнину,  пірнути  без  страховки,
далі  інший  перегон.

Тепер  і  дотики  твої,
мов  опіки
лишають  слід  --  вугільно  чорний  й  металево  білий  по  краям.
Лишають  океан  --  пекельно  крижаний,  і  до  нестям-
и.  Втопися  в  солоній  безкінечності  чиїхось  сліз.
Бо  ти  у  них  важливий,  мов  дефіс.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606520
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2015
автор: La_Ra