Полтаво, ти натхнення є криниця,
Красуне наша, вічно молода,
Не раз і ти, і Ворскла буде сниться,
Як тихо плине голуба вода,
Як у казковім сні дріма латаття,
Лілеї білосніжні підпира.
І парк , з високим шпилем і багаттям, –
То не простий об’єкт міських прикрас.
Вогонь то Вічний. З ним ми виростали,
Вогонь сердець, обірваних стежин,
Тих, що давно зійшли на п’єдестали,
Він гріє їх дітей, старих дружин.
Це тут ми дякуєм за волю, за Полтаву
Тим, хто в війні Великій воював,
Хто побратимам ладив переправу,
Ворожі танки, літаки збивав.
Семидесята осінь наступила,
Стоїть Полтава в неземній красі,
Та пам’яті вона не розгубила:
Тут ми і квіти. Й очі – у росі…
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606665
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 14.09.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)