Вона вдихала на повні груди,
Тримаючи небо руками,
Її з головою обливали брудом
Разом з малими синами.
Руки усім простягала,
хто помирав у тривозі.
Усім кволим допомагала....
....а її тримали на порозі...
Мовчки витирала сльози,
відганяючи всяку біду
Навіть у сильні морози,
відганяли натуру бліду...
Та раптом...постріл у сина..
Цього уже не стерпіла..
Десь за обрієм плаче дитина,
Й душа пекуче заболіла.
Я тобі підставляла плечі,
А ти до мене з війною?!?
Є у світі такі речі,
Які не пробачаються мною...
Ти захотіла війни?!?
Будь ласка-тримай,
Та Україна незламна!!!!!
Навік запам'ятай!!!!🔰 🔰 🔰 🔰 🔰
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606711
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 14.09.2015
автор: Просто Дана