Він не писав до неї вже півроку,
Життя її перетворилося на муку.
Вона чекає на того листа,
А дитя плаче:« Я хочу до тата!».
Бере дитя на руки, до себе пригортає
Й по мало обличчя слізьми омиває:
« Не знаю, де тато й коли він прийде,
А може, й смерть його омине…
Він там ,на війні, нас всіх захищає…
Його товаришів уже в живих немає…
А може, і його самого вже нема…
Дитино моя, що ж бо я тобі кажу?!
Для тебе й батька твого я живу
Тебе одного я люблю… і тато любить
І він прийде… якщо доля не згубить.
Ні, прийде! Я обіцяю тобі, сину
До нього я думками лину
І знаю важко на війні йому
Та він пішов за нашу Батьківщину!
Їх там багато, він не один…
Лиш час лякає й його плин…»
Вона кладе дитину в ліжко
І йде читати знову нишком
Листа останнього від нього
З думкою, що отримає нового.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607028
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 16.09.2015
автор: Роксолана Хомин