Восени втома підкрадається, як завше, непомітно,
Розриває тебе, шматок за шматком, навіть не навпіл,
А на мільярди дрібних шматочків, яких і за рік не зібрати,
Бо занадто багато всього, що й не стихає в душі буря й вітер.
А я ніби й не втомлена, і не бере мені сором за совість,
Бо все зроблено, все дозволено. Що забутися мало – забулося.
Всю себе віддала за н-нною спробою. Не сховалася.
Я б радіти повинна була, а радість безрадісна. Натомість
Я шукаю себе в тобі, а шукати не варто – немає.
Ми летіли так швидко, як кораблі, тобто як не буває.
Ти для мене вода, що камінь точить, точить.
Я тобі – зірка, ясна зірка посеред ночі.
© voskresenska (авт. - 2015)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607282
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2015
автор: VOSKRESENSKA