Тобі сподобалась старезна гра в мовчання,
Сидиш затаєний як вивірка в дуплі.
І впору б мовчуна уже присвоїть звання,
І впору б на сідницях лічити мозолі.
Згубилося в тобі маля з очима неба,
І дивні світлі квіти вже не приходять в сні.
І що би не було, всього тобі не треба,
Вже навіть ті що знав, забулися пісні.
Тобі ніщо тепер, що десь палають хати,
І що би не було, всього тобі досить.
І відчуття, що ти ніщо не хочеш знати,
Бо шлунок твій давно уже зморила сить
І котиться нехай життя велика глиба,
Тебе твоє буття устроює і так.
Живеш собі й мовчиш, немов у чані риба,
Холодний наче мрець, колючий мов їжак.
Ти гордо бережеш життя своє пихате,
До краю, до кінця ти знахабнів уже.
Тобі би на когось обов’язки зіпхати,
А хтось своїм життям твій спокій береже.
Життя твоє таке, що в нім душа міліє,
І може навіть зовсім від тебе утече.
А там на сході хтось від болі захмеліє,
І комусь серце куля надвоє пропече.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607311
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.09.2015
автор: Василь Надвірнянський