ранок повільно ходив коридорами двору...
каже: "вставай, уже сонце на небі зійшло".
тихо дме вітер в розчинені двері. на зло...
ранок любив ніч зимову, холодну і хвору.
свіжість морозу та снігу немов надихала,
а невгамовність вітрів позбавляла нудьги.
теплий чай рятував всім, що йому доснаги,
лиш не врятує мене з темного дна-забрала.
ранок повільно ходив, оминав мене світлом,
каже: "навіщо ти встав, я тебе не гукав?
світ твій захований десь глибоко у рукав,
а душа згублена між лісів і вод блакитних".
17.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607348
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2015
автор: Микита Баян