Палить стара картоплиння,
Руни виписує дим.
Мжичка хасидів осіння
Гасить вогонь поміж тим.
В хмари пурхнули лелітки,
Ні, не донесли вістей.
Думка, як вбога покритка,
Нишпорить світла єлей.
Шпортає в закутках тями:
«…як не дожити – не гріх?
Серце поклали до ями,
Бог з домовиною ліг.
Віра, ота, в однострої,
Тліє на цвинтарі рік…»
Квилить душа у старої,
Дим сподівання одсік.
Шкода, не взріє з хмарини,
Той, хто пішов од землі:
Ватра віщує осіння –
Склали в кагат картоплі.
Палить сама, буцім свічку,
Цупке бадилля зела.
День оприлюднив осічку –
Болем його дожила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607626
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 18.09.2015
автор: Нея