Залиши́лось чуть-чуть. Лише трiшки до перезагрузки,
Всього тиждень зими пережити - знову стану сама собою.
Ця зима завжди робить з мене приречену боягузку,
Наповняючи серце занадто страждальницькою любов'ю.
Тому я з нетерпінням чекаю приходу весни, як чуда...
Хоч вона і завжди з запізненням, до чого не звикну,
А буває приводить сестру, оту хворобливу застуду,
Що майстерно до кожного з нас у будинок проникне.
Але це не бентежить мене. Я всерівно її чекаю,
Навесні я стаю [s]нормальною[/s], не такою як більшість людей.
Проганяю подалі романтику, нікого віддано не кохаю,
Не страждаю безсонням від шалених авантюрних ідей.
Хай хто каже, що березень приносить стосунки і почуття,
Я не згідна. Весною я веду себе розмірено і стабільно.
Хоча, це також можна назвати початком нового життя,
Життя, в якому я почуваюсь безмежно легко і вільно.
І хоч інколи суму вдається заполонити мої думки,
І приємні емоції не зашкалюють в душі зливою.
Я нагадую собі миттю "Які там зараз мої роки",
Ще колись та встигну побути весняно-щасливою...
[i]©Л.Котяй, 22.02.15[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607761
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2015
автор: Лика Кот