Пантеїзм
Далеко в ліс вела оленяча стежа
До каменя, що височів над лугом.
Там, де світів ледь видима межа,
Природи я повчання тихе слухав.
Чув, що у всьому неймовірна глибина,
Повниться силами, вібрує в русі,
А смерть то в Нове ланка провідна,
Священна в існування крузі.
Вона рекла: "Ти здатен бачить духів
В рогатім дубі, в танці бузини,
Коли ти будеш їхнім другом,
Відкриють загадки небачені вони.
Вся твоя гордість і пуста, й даремна.
Ти - лиш маленька частка Божества,
Рослинна кров й тваринна в твої венах,
В єднанні з ними ти не матимеш кінця"
Я там сидів в німім зачудуванні,
Ввібравши з каменя тепло сонцестоянь,
Дійшов: у кого чисті думи і бажання,
Той і збагне всю таємницю раювань.
І я любив й люблю цей світ щомиті,
І весни, й зими – протилежні береги.
Я з сущим нерозривно перевитий,
До мене ж мовлять звірі і боги!
12.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607974
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.09.2015
автор: Віталій Стецула