Я розумію мовчанку твою.
Не треба слів. У пору цю осінню
Не стану я ганятися за тінню –
Програла у нерівному бою.
Усе з корінням вирву – злість і сум,
Остатки віри у казкове диво.
Заплаче дощ – так тонко, не фальшиво,
Сонату птах складе з опалих дум.
По ночі день прийде – такий закон.
Нога несміло зробить крок у невідь.
Рука розіб’є чаші кришталеві,
В яких минуле кисле, мов лимон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)