Немає лиха, як біди немає.
І туга не минає у журбі.
І мало що усім надокучає,
як ми надоїдаємо собі.
Самі себе віншуємо панами.
І маємо немало у сумі.
Та мало хто знущається над нами,
як ми себе мордуємо самі.
Ніхто себе не бачить і не чує,
коли ми до зупинки біжимо.
Але ніхто так нами не гидує,
коли таке як ми бере кермо.
Буває зо два метри не добігли,
а двері – [i]опа![/i] І, – [i]бувай, мужик.[/i]
На те і є ще люди–дрозофіли,
аби усі дивилися на них.
І лаємо, і ліземо у владу,
і продаємо націю свою.
Самі собі ще не даємо раду,
а хочемо утримати сім’ю.
І якось так воно усе буває,
що у лайно само себе гребе.
І [i]Руссю[/i] нас [i]Росія[/i] доконає,
коли самі воюємо себе.
Не устояти цілому народу,
якщо такий поділений в собі.
Але здаємо ворогу [i]«Свободу»[/i],
перепочивши на її горбі.
Яка Європа? Бий себе у груди,,
але від нас і Азію занудить,
коли узріє, хто кого скубе...
Увага є аматорові клубу,
але ніхто нікого не полюбить,
якщо самі не любимо себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608049
Рубрика:
дата надходження 20.09.2015
автор: I.Teрен