Пам’ятаєш, колись однією на двох
Ми легені свої убивали
Десь у хащах, за містом, а там – о, мій Бог! –
Ми кохали, а не удавали
Пам’ятаєш, колись мозок плавило в віск,
А ми бігли, за руки узявшись,
Від реалій, чимдущ. Де він зараз, той міст,
Під яким від дощу, обійнявшись...
Пам’ятаєш, колись... Тільки спогади. Все.
Але голод ти цим не втамуєш.
Роз’їдає дим очі, а вних – лиш лице,
Котре більше вже не поцілуєш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608111
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2015
автор: Андрій Майоров