Горизонт розділив нас з тобою
на дві майже рівні частини
для двобою, що зветься любов'ю.
Знай, тут немає людської провини.
Ти просипав слова крізь пальці,
засіяв їх у почерк знервований.
Час - вчитель, вони - вихованці,
і долею кожен урок розрахований.
Але сохне у грудях їхнє коріння,
укриваються пилом душ саркофаги -
людської байдужості дивні творіння.
Та змінити хоч щось в нас немає відваги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608319
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2015
автор: Настя Терник