Вкотре ватра гріє мої пальці,
Місяць повне коло запалив,
Світить блідим світлом у фіранці –
Хто б із ним іще поговорив.
Хмарки диму допливли до стелі,
Зібралися отам як бджоли в рій.
Поруч з ними думи невеселі –
Гірші, ніж кусючі комарі.
Як жадоба-жаба править світом,
Бо при владі знов одні зади,
Мало хто живе за Заповітом –
Блиндають, незнаючи куди.
Знов москаль сюди голодний пнеться.
Краде дрова і ламає тин,
Скаженіє, доки не нап’ється,
Плаче і вбивається за тим.
Що дурний собака, падло, гавка,
Скаженіє і пускає слину,
Лише ціп він розуміє або скалку,
Скавучить – коли вся спина синя.
Важко! Не один москаль лютує –
Нова влада - горе те ще. От!
Бо на людськім горі бенкетує,
І у злидні обдира народ!
Що робити бідним гречкосіям,
Скільки ще терпіти тих собак?
Йти шукати долі десь по світу?
Чи не вистачає тут ломак?
Та куди іти зі свої хати,
Бігати жалітись до рідні –
Забувайте слово: не вбивати –
Не стосується Писання до свині!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608336
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2015
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)