І назви вже не треба

Життя  прожити  це  не  просто  
І  гроші  це  не  головне
Лиш  залишатися  собою
От  це  напевне  й  основне.

У  ритмі  з  кимось  дихати  й  радіти
Встрічати  усмішки  щодня
Щасливим  бути  вміти
От  це  і  є  справжнісіньке  життя…

Не  забувати  звідки  ти
І  де  твоя  родина
Бо  спокій  зможемо  знайти  
Коли  єдина  буде  Батьківщина.

Коли  у  ЗМІ  ми  не  побачим  сліз  і  крові
Квіти  будемо  збирати  тільки  для  живих
І  діти  всі  будуть  здорові
Щоб  звук  гранат  уже  нарешті  стих.

Щоб  нас  не  ділили  на  Захід  і  Схід
Щоб  нас  не  зробили  ворогами
Нам  всім  задуматись  слід
А  Матінка  Божа  буде  із  нами.

Не  бути  чиїмись  рабами
Не  підкорятись  вже  нікому
А  бути  вірними  синами
І  гімн  співати  знову  й  знову.

Бандерівці  –  це  не  бандити  і  не  радикали
Це  патріоти  України  і  свого  народу
Вони  лиш  тільки  неньку  визволяли
І  не  зашкодять  тим,  з  ким  п’ють  з  криниці  воду.

Ми  так  багато  вже  перемагали  
Так  ворогам  нагадаймо
Як  нас  навколішки  благали
Бо  ми  найкращі  про  не  забуваймо.

І  хто  б  там  що  не  казав
Та  ми  одна  сім’я
Це  ще  колись  Шевченко  знав
Це  істина  свята.

Ніщо  не  вічне,  ті  лідери  колись  усі  помруть
Запалити  свічку  -  і  то  не  буде  кому
І  спокою  вони  вже  так  і  не  знайдуть
І  радісно  вже  не  прийдуть  до  дому.

Сьогодні  ти  здаєш  країну,  а  завтра  і  батьків,  дружину…Забув  ти  брате  де  родився,  де  бігав,  грався,  де  журився…

А  наша  сотня  буде  вічно  жити
У  пам’яті  усіх  свідомих  українців
Не  хай  нам  всіх  не  помирити
Ми  просто  волі  наллємо  по  вінця.

Злетіти  над  небом  де  сотня  живе
Де  всі  патріоти  й  герої
Всі  ті  хто  боролись  за  те  
Що  ми  з  вами  щасливі  й  на  волі.

Над  чистим  небом  
Тоді  для  них  воно  було  сумним
І  скільки  пролилося  крові  й  поту
Щоб  врятувати  тих  хто  був  їм  дорогим.

Борімося,  на  все  ще  є  надія
Щоби  пролита  кров  не  була  марна
Щоби  збулась  загиблих  мрія
А  всіх  убивць  чекає  справедлива  кара.

Не  хай  не  від  людей,  прийде  від  Бога
Їх  сон  уже  давно  покинув
У  них  усіх  одна  дорога
За  кожного,  хто  через  них  загинув.

За  всі  страждання  наших  матерів
За  їхні  всі  недоспані  ночі
Ні,  цей  біль  ще  не  згорів
І  я  не  знаю  як  вони  дивитимуться  дітям  в  очі.

Все  таки  треба    боротись  й  любити
Вірити  в  перемогу  ціле  життя
В  нас  є  сили,  щоб  усе  це  змінити
Байдужості  нам  не  вибачить  рідна  земля..







адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608372
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 21.09.2015
автор: Kataleja