Я внуку віддаю все те,
Що не додав своїй дитині.
Як виросте, то що зросте
В душі його наївно-милій?
Не завинив нічим, ні-ні,
Перед дитиною, ну що ти,
Раніш часи були не ті…
А зараз – привід для скорботи.
І серце ниє, і болить,
І хочеться що сил кричати.
Онук все бачить та мовчить,
Щоб наш запал не ображати.
Вдивляється в лице війни,
Російську книгу відкладає.
Що далі? Чи не схибим ми?
І сумнів душу роздирає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608440
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.09.2015
автор: Г. Король