пани на моєму районі - декаданс та пустоти,
стіни - князі забуття та свідки руйнації.
гопники із сусідніх будинків вкотре питають "хто ти?"
подумки відповідаю: творча еліта нації.
над вічним вогнем безхатченки смажать сосиски,
"волонтери" із зарплатнею більшою, ніж у моїх батьків
зривають голос в метро і підходять настільки близько,
що плутаєш їх із гопниками чи мордами їхніх псів.
і поки робочий народ загострює внутрішні вила,
президент у твіттері запевняє у перемозі армії.
всі українці мають до біса круту суперсилу -
голосувати за тих, кого нормальні люди не обирали би.
і я цим культурним калікам на площах читаю вірші,
свято упевнений в силі мистецтва, та й взагалі катарсису.
несу тобі службу, о мій народе шевченкових вишень,
але тобі не слід через це особливо паритись.
я виживу тут, посеред піратської музики та самвидаву,
мій зірваний голос почує кожен базарний барига.
я житиму в холоді й голоді, але у такій державі,
де люди навчаться читати насправді хороші книги!
P.S. У молоді роки важливо мати ідеал та за нього боротися, яким би цей ідеал не був.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608491
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2015
автор: Олександр Ткачинський