Життя, немов тоненька павутинка
Її тріпоче вітер перемін.
Або воно немов та намистинка,
Що загубилася у темряві нічній.
Воно спалахує, як ясна зірка,
А вже за мить згорає як свіча.
І сльози тих, хто полюбив надмірно
Не висихають протягом життя.
Й немає значення чи вічність, чи хвилину
Любив того, хто біля тебе був.
І мов ота зівянувша рослина
Ти падаєш на скошену траву.
О Боже мій, дай сили пережити
В душі моїй це відчуття жалю.
Допоможи піднятись й далі жити,
Щоб посміхатись, я Тебе молю
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2015
автор: Наталія Білак