**
О ти, жорстокий Ювенале!
Навіщо травиш мою душу?..
Я серед муз – твою впізнав
І оспівати її мушу.
Та, коли я беру перо
І твою музу закликаю –
Ерот нуртує мою кров
І, мов Овідій, я співаю...
Радію пісні солов’я
І сходу, і заходу сонця.
І, що живу в країні я
Закоханий в озер долоньця.
Співати хочеться про дим
І про заможність мого краю.
Про те, як був я молодим
І стежку прокладав до раю...
Я думаю, загине світ –
Страшного Суду навіть не побачу.
Душі моєї рятівний політ
Полине десь у вигадку дитячу.
... Отож, великий Ювенале,
Твоєї музи я не хочу, –
Бо я страждаю мов Тантал,
Лиш стріну я красу дівочу…
20** р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2015
автор: Марко Кайдаш