Вова був з тих людей, про котрих при знайомстві думаєш: «Як він живе в цьому грішному світі, як виживає кожного дня серед жорстокості, хамства, брехні і зрадливості?» В його блакитних очах виразно виднілася усміхнена наївність, що так небезпечна серед юрбищ людей, які живуть лиш тим, аби принизити і знищити свого ближнього. Він їх ніколи не розумів і в тому була його біда, а може щастя. Як би там не було, якось він дожив до 20 років. Вову вигнали з технікуму, де він вчився на електрика, бо він більше не міг платити хабарів викладачам. Та найбільшою проблемою було те, що його через день ловили місцеві гопники, били його, і відбирали все, що він мав. Вони навіть розбили його стареньку нокію, перед тим, як зламати йому носа.
Після того, як він покинув технікум, він почав шукати роботу. Довго нічого не знаходив, але одного дня йому подзвонили з місцевого ВРЕЖО і запропонували працювати двірником. Зарплатня була невеликою, але пропонували пільги, при тому, робота спокійна і стабільна. Вова погодився. Спочатку його, як практиканта приставляли до інших, більш досвідчених двірників, бо ця робота не така проста, як всі думають. І аж через місяць йому відвели територію, за чистоту якої він ніс особисту відповідальність. Це була зона відпочинку на краєчку району. Зелені лісосмуги, свіже повітря, пляжі, пісок і річка. О, який він був схвильований, здається йому вперше в житті пощастило, хіба міг він сподіватися на краще?
Вова майже не спав вночі, від хвилювання перед такою відповідальною роботою, йому зовсім не хотілося спати. Він звісно задумувався над тим, що підтримувати порядок буде непросто, але не це лишало його сну. Вова уявляв, як він буде наглядачем пляжу і на його золотому піску не буде жодної етикетки, жодної порожньої пляшки. Він однозначно зробить це.
Нарешті він дочекався ранку, отримавши всі належні інструменти, перчатки та мішки, Вова з тремтінням в грудях пішов оглянути свою територію. Вона починалася за автобусною зупинкою, закінчувалася річкою, а по обидва боки межувала з автомобільною дорогою. Ще не дійшовши до зупинки завиднілися гори пляшок та пакетів, що окутали зупинку з усіх сторін. Та Вова зовсім не розчарувався, ані розізлився, навпаки, це надало йому наснаги вичистити все довкола, аби його роботу було видно. Пару годин він повзаючи збирав етикетки, пластикові і скляні пляшки, презервативи, пакети та інше різноманітне сміття. Назбиравши п’ять мішків і віднісши їх на смітник, Вова милувався своєю роботою. Він пішов далі, де його чекали нові гори, нові вершини сміття, які він намагався покорити.
День за днем він старанно збирав сміття, з часом перетворючись на професіонала своєї справи. Нещодавно в колючих кущах він знайшов сталеву спицю, яка була зручною, аби на неї наколювати сміття і ловко переправляти його у столітровий сміттєвий пакет.
З часом він почав помічати, як знову назбирується сміття в тих місцях, де він відмінно все вичистив. Вова не міг зрозуміти цих людей. Чому вони так роблять, невже їм подобається відпочивати між сміття, невже це неподобство радує око? Яка мотивація цих людей? Він підбирав пакети з під соку, і думав: «це мабуть пила якась пані і допивши викинула?А ці кукурудзяні палички їв якийсь хлопчак і теж просто так викинув?» Ці тисячі-тисячі пластикових стаканчиків різних форм і калібрів, це могли зробити люди? Вова не міг повністю цього осягнути, для нього це було таким же незрозумілим, як інші галактики для людства.
Пройшло ще трохи часу і він почав звертати увагу, як безпосередньо люди кидають сміття, і не змигнувши оком йдуть геть. Вова спочатку не помічав, як в ньому накопичувалися лють і помста за його марну працю, за його віру у краще.
Він навчився оперувати тією спицею мов точна машина, його навички по збиранню сміття відточилися до неймовірності, бо він віддавався роботі і хотів її робити краще за всіх. Та результат роботи щоразу зникав під новими горами сміття.
І ось одного дня, коли зміна Вови закінчувалася і вже сутеніло, він побачив молодика, який лежав на підстилці. Коло нього лежала випита пляшка горілки, стаканчики, пакетики сухариків. Очевидно компанія, яка була з ним пішла за іншою пляшкою оковитої, а його лишили охороняти речі. Коли Вова проходив повз нього молодик взяв пусту пляшку горілки, розмахнувся і кинув її в кущі позаду себе. Вова чимдуж біг до нього, і як тільки хлопець помітив його, підвівся і обперся на руки, Вова з усією майстерністю встромив спицю в груди молодику, висмикнув і ще раз, і ще раз. На Вову дивилися п’яні, отупілі очі. Вова машинально розгорнув новий великий пакет і спокійно зі знанням справи натягнув на верхню частину здивованого хлопця, і ще один на нижню. Через пів години все сміття лежало в сміттєвому баку. Вова оглянув прибрану територію, посміхнувся і пішов додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2015
автор: Микита Салапита