Присвячується М. Врубелю
Міднорогий місяць – осені провісник
Світ зів’яне й більше не воскресне знов
В цій епосі, Пане, казці надто тісно
Димом затягнуло чисту її кров
У печальнім борі вичах дивний сміх
Заблукали німфи між беріз та сосен
Скоро зітре холод слід забутих втіх
І розпустить крига в ріках свої коси
Серпень ще яріє, але все дочасне
Ще згадаєш пісню, та забув слова
Похиливсь в задумі на коліна власні
Чи колись заграє флейта золота ?
Нові покоління ланцюги порядку
В сизу тьму провадять, в безмір суєти
Я для них химерна і страшна загадка
Я ж-бо тут чужинець, зайвий, як і ти
Під тінистий купол проведи дубовий
Де аркадський подих вільної Весни
Долинає пахом свіжим і медовим
Де сатирів братство стало на пости
Де напоїть Мати з глека чудо-мрії
Я вросту корінням в казки лейтмотив
Пане сивобровий, я здерев’янію
І буду шуміти повість давніх див
Пан - давньогрецький бог пастухів, скотарства, дикої природи, культ котрого був особливо поширений у Аркадії. Здавна Аркадія оспівувалась поетами як щаслива країна.
Мати - мається на увазі Велика Матір богів Кібела, уособлення Природи.
22.07.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609184
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 25.09.2015
автор: Віталій Стецула