Тій, що безстрашно пила мою кров,
та що пустила коріння в мою сушу.
Чи не соромно? Йди геть.
Ні не соромно! Я мушу.
Та, що затьмарила сонце й луну.
Та що на шмаття порвала душу.
Ту, що поцупила любов до сну
обійму й жалюгідно промовлю: "змушу!"
Ні не боюсь я шляхетних змін.
Ні ганьби, ні плювка повз очі.
Якщо соромно, то скажи.
Ні не соромно. Я хочу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2015
автор: Петріщев Артур