небо тут чорне, а хмари червоні,
і невідомо від чого блакитна земля.
й люди як люди, от тільки долоні...
що коляться, мов суха вже, серпнева стерня.
рукостискання й обійми болючі.
очі в них зовсім прозорі, неначе зі скла, —
дивишся — й бачиш щось ледве блискуче,
щось проривається із задушевного тла.
24.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609269
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2015
автор: Микита Баян