Ти зламав мене, як соломинку.
Ти розбив, наче ніжний хрусталь.
А мені б хоч пожити хвилинку,
Забувши про біль і печаль.
Ти ламав мене. Бив прямо в серце.
І так, в очі красиво брехав.
Я надіялась, скоро минеться,
Але ти мене міцно тримав.
Я ,як странник стою на розпутті.
І уламки надії в очах.
Мої ноги в кайдани закуті.
І запечена кров на губах.
Відпусти мою душу на світло,
Дай померти і птахом взлетіть.
Крилами вітер відчути,
Відлетіти в далеку блакить.
Чого тобі не вистачало?
Навіщо кайдани надів?
Я тебе усім серцем кохала,
А ти мене в клітці закрив...
Дай, в останнє на небо погляну.
Я прошу, відпусти. Помираю.
Я тебе, вже прости, не кохаю.
Все минає... і я, відлітаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609709
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.09.2015
автор: Людмила Потапенко