Я так довго блукав в таємничих лісах,
Що застиг там самотнім дольменом.
І тепер я не звір, не людина, не прах,
Але сторож віків в німоті безіменний.
І поверхня моя все холодна, мов лід,
В колі аур зсивіло- пригаслих,
І поплямив мене ледь жаріючий глід,
Я - король у смерекових яслах.
І не треба мені ані жертв, ні димів
Сам собі повнота я предвічна,
Я - дитя золотих, ще Сатурнових, днів
Незглибима загадка магічна.
Колообертом йде золотий небозвід,
Кремінь духу мого не старіє.
І немає мене, лиш чаруючий міт
Десь розносить старим буревієм
21.07.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609898
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 28.09.2015
автор: Віталій Стецула