В благословенній сутіні кімнати
Твого лиця затаєне світіння,
Тих рис святих від тебе не відняти,
Тож знову я спішу на поклоніння.
Моя ти вежа і остання оборона,
Хай за порогом підождуть мечі,
А тут світають лагідним законом
В очах дві іскри – спокою свічі.
Ми ліпимо із буднів глини
Оту безмежну спільну далечінь
Взаємопізнанням невпинним,
В сполуці двох душегорінь.
Сьогодні ввійду знову до кімнати,
Цей погляд – найміцніше із тяжінь,
Зімкнуться ореолом тиші шати
Над таїною небувалих ще видінь.
10.07.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2015
автор: Віталій Стецула