Стежина та, що в'ється в далечінь
Нескінче́нна. Бовванить пустир.
Тут скрізь троянди квітнуть запашні,
Хоч ні, не квіти це, - це спогади мої!
Мій шлях - ці розгалуджені дороги,
Що м'яко стеляться під ноги...
Попереду - пустир, позаду - квіти,
На стежці ні́кого зустріти...
Та я пройду і завершу свій шлях
Й розквітне барвами квіток весь прах.
Я шлях пройду. Залишу цю стежину.
І прийдуть діти, і пізнають всю глибину
Духм'яних тих троянд, що я залишила для них!
Проте це - потім...
Зараз мій шлях кінця добіг...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609978
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.09.2015
автор: Катрін Опівніч