Стелила осінь ковдри для гостей,
Запрошувала вітер до таночку.
А потім серед смутку сім дверей
Прочинить в ніч в сухесенькім віночку.
Хтось так похмурого дивиться, бурчить,
Що ніженьки промочить, дні коротші.
А осінь так молитвенно мовчить,
І пише лист старенькій листоноші.
Не нарікає.Сум завжди збере,
І в свою душу вузликом зв'язала.
А потім із усіх оцих дерев
Красу собі з молитвами знизала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610038
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2015
автор: Відочка Вансель