Посивілі матусі, самотністю стомлені,
Виглядають дітей із далеких доріг,
Все чекають і вірять, що десь у дорозі
Довгожданний спішить до них гість.
Їм багато не треба, всього, ніби, вдосталь,
Їм би трохи уваги, лиш трішечки ласки.
Та немає синів, дуже зайняті дочки,
В них завжди важливіші є справи.
Стіни шепчуть не лагідно і не привітно,
Стала хата сумна від матусиних сліз,
Віддала все життя своїм дітям,
А тепер у гіркому чеканні стоїть.
Гарно діти живуть і по світу мадрують,
За морями собі відпочинок знайшли,
То ж навідайте МАМУ, нехай не горює,
Бо про це пошкодуєте ви ще колись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610335
Рубрика: Присвячення
дата надходження 30.09.2015
автор: Шостацька Людмила