Ти пиши мені, я досі чекаю,
Бо мабуть таки тебе ще кохаю.
Твій сміх у вечірньому вбра́нні,
Дзвінок і твоє смс на світанні -
Магічні твої ці думки.
Як добре, що в мене є ти.
Пиши, я все пам'ятаю.
Погоджуюсь і киваю,
Коли запитуєш як я́.
Ти кажеш, що все це - життя.
Живі ми, поки плач є в серці.
Чи поки сміх вбігає в дверці
Душі твоєї - втомленой печалі
Ох, скільки ж нею ми з тобой кричали.
Про все на світі, що болить
Про те, що свічка догорить
Свіча надії, марної можливо,
Але я вірю, як дитя, у диво.
Настане день, не схожий на всі інші
По-іншому писатимуться ві́рші
І дощ здаватиметься дивом,
А осінь скаже - будь щаслива.
І кохання тоді верне́ться,
Коли зна́йдеш ти в свому серці
Зерно турбот до інших і до себе,
Вдячність за (майже-майже) мирне небо.
За татову турботу, мами ласку,
За кожну, що була, твою поразку.
За здатність бачити і говорити,
Без перестанку, день і ніч творити.
І коли не хочеться нікуди -
Все буде.
Все неодмінно буде
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610349
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2015
автор: Весна Туманова