Я із бурлак, але не із рабів.
Умію виживати, як усюди
ще виживають пересічні люди,
ґаруючи на власному горбі.
За це мене не люблять буржуї,
що сунуть рило у моє корито.
Але і я не можу їх любити,
як і діди, і прадіди мої.
Пульсують гени кріпака і пана.
Ятрить у підсвідомості жага –
узяти шаблю проти батога
і самопала проти ятагана.
У дикім полі вижати жита
і прилучити орія до плуга,
і козаками йти Великим Лугом,
де оживає воля золота.
Аби уже ні ляхи, ні ординці
її не садовили на кілок
і не палили у биках кісток
моїх дідів, утятих поодинці.
Аби ніяка унія чужа
не толочила більше мого роду
ні іменем радянського народу,
ні вояжами, де ще є межа.
Де є увіковічена границя
моїй державі у моїй душі,
моїй землі, що орють лемеші
з меча і шаблі кованої криці.
Я із бурлак, що трудяться щодня.
І хай мене цурається рідня,
що кровно полигалася з ордою.
Я ще у поле виведу коня,
коли осатаніла кацапня
заллється нею про́литою кров'ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610356
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.09.2015
автор: I.Teрен