[u]СТАТТЯ. Дмитро Калинчук.[/u]
Москва довго до цього йшла і нарешті – нарвалася. Звикнувши вважати американців дурнями та йолопами, кремляни думали що здатні обшахрати всіх і скрізь – і забули що не росіяни, а саме дурні з Потомаку створити найпотужнішу економіку світу. Тепер той хто натхненно роками рив ями для всіх сусідів нарешті нарвався сам.
Але по черзі.
[b]Боротьба дамаських хлопчиків. [/b]
Є така країна Сірія, у якій вже кілька років триває громадянська війна. Починалася вона боротьбою тамтешньої (достатньо поміркованої) опозиції проти режиму Башара Асада, але бійня затяглася і на руїни і злидні прийшли релігійні фанатики – Ісламська Держава, або ІГІЛ. Говорячи просто – Аль-Каїда в кубі. До появи цієї сили розклад був ясний і зрозумілий, сірійську опозицію підтримували США, Саудівська Аравія і Катар, Асада – Іран і Росія, все тіп-топ, хлопці терли. Але ІГІЛ наразі захопила абсолютну більшість сірійських теренів і поставила на межу існування як Асада, так і сірійську помірковану опозицію. Ситуація потребувала негайного втручання зовні і від весни поточного року американці, а з ними турки, Ірак і вже французи почали бомбардування позицій ІГІЛ з повітря. ІГІЛ – не ДиРи, «Стріл» і «Буків» там нема, тому літаки атакують ісламістів успішно. Подейкують і про наземну операцію. В разі початку такої – Сирія потрапить під контроль військ коаліції, тобто країн Заходу. Така перспектива захвилювала Кремль не на жарт.
[b]Труба вам хлопці. [/b]
Серед причин початку громадянської війни неодноразово як головну називають бабло Катара. Ця мила країна, яку й на мапі не зразу побачиш, має 3-і в світі запаси газу і успішно продає його до Європи у скрапленому вигляді. Могла би продавати й більше та дешевше, аж от біда – аби протягнути труби до Туреччини (і під єднати їх до непрацюючого газогону Набукко) треба пройти через Сирію. І Катарські шейхи навіть вмовили Асада збудувати газогін, але тут налетіли гаврики з Московії які пообіцяли Асаду більше і негайно. Результат – на сирійську опозицію падає бабло і «хіба ревуть воли…»
З перемогою сирійської опозиції питання з газогоном було б вирішене. З наземною операцією Заходу – так само. Обидва варіанти Катар цілковито влаштовують. Вони не влаштовують Кремль. Поява на ринку Європи газу Катару миттю покладе економіку РФ на бетон пузиком. А там…
[b]Атуда у хлопца сірійськая грусть? [/b]
В проведені наземної операції є велика проблема – ані Штати, ані країни Заходу довго не хотіли посилати в Сірію свої військові контингенти. Але потік біженців до Європи плюс потепління стосунків з Іраном (внаслідок абсолютної непрогнозованості Росії) – і перспектива будівництва газогону з нього до Європи також (і знову через Сирію) свою справу зробили – про створення коаліції заговорили на високих рівнях. Як раз в цей момент у Сирії помітили контингент російських військових. Водночас, різко змінилася поведінка бойовиків на Донбасі. Якщо до 31 серпня українську армію нахабно намагалися спровокувати на бойові дії – нині активність бойовиків різко згасла. Ба-більше – керівництві ДиРи відбувся переворот, радикального Пургіна замінив контрольований Кремлем Пушилін, заговорили про передачу кордону під контроль української Держприкордонслужби.
Російські експерти в один голос кричать, що Путін на Генасамблеї ООН що відбудеться невдовзі, запропонує заходові російські війська для війни проти ІГІЛ, в обмін на відміну санкцій і визначення статусу Криму. Наразі, судячи з реакції США, Путіна з такими пропозиціями планують послати як раз на той орган від якого походить його найвідоміше прізвисько. Чому? Тому що відтоді як москалі з’явилися в Сирії – у Білому Домі мусили перепитися від радощів.
[b]Біле Перо на граблі два рази не наступає. [/b]
На відміну від Кремля, хлопці з Потомакщини – нація торгашів, рахувати вони уміють гарно і дії свої прогнозують надовго. Там чудово розуміють що влізти в Сірію означає нажити собі грандіозний геморой, незалежно від результатів операції. Штати гарно пам’ятають свої враження від Афгану, і природно воліли б цю радість віддати комусь іншому. Бажано – заклятому другові.
Влізання в конфлікт Москви – це дарунок долі. По-перше, подітися Путіну ніде. Якщо він хоче убезпечити себе від появи дешевого газу в Європі – він буде змушений допомагати Асаду не тільки технікою, а й гарматним м’ясом. Великими обсягами гарматного м’яса. Але Сирія – не Донбас. Полонених москалів там не обмінюватимуть на своїх – їх різатимуть на камери. І цього доказу присутності своїх військових в Сирії Москві не приховати.
А далі – по повній програмі. Новий виток санкцій. У Сирію Путін заліз в момент коли Держдума РФ не може прийняти бюджет, бо ціни на нафту $50 уже нема, а за ціни $40 наступного року випаруються російські золотовалютні резерви. Можна констатувати, Штати влаштували Москві грандіозну пастку і Москва заковтнула гачок разом з грузилом і ліскою. Ба більше – Штати таки влаштували Москві Афган, тільки не свій Афгані-2001, а власне російський Афган-1989.
Можна запасатися попкорном – далі все зрозуміло. Не знаю як назвуть цю операцію історики майбутнього. Можливо – кидок Обами.
[b]Український бік. [/b]
А що нас робити в цих умовах? А все те саме що й робимо зараз. Не відсвічувати. Продовжувати будувати армію. І чекати. Чекати влучної нагоди. Такої, коли Москва так загрузне в зовнішньополітичних та економічних проблемах, що по Донбасу і Криму ми проїдемо як по проспекту.
Навіщо прискорювати події, якщо дозрілий плід перемоги невдовзі сам впаде до наших рук? Як раз – коли повз нас пропливе труп нашого ворога.
[b]Дмитро Калинчук [/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610359
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.09.2015
автор: Bogdan_Сhorniy