Я згадую осінь.
Холодні вологі руки
Кленових гілок. І прагнення висоти…
А в небі, такім неприступнім,
Хмарини-круки,
Які зі Стрибогом вже сотні років [i]на ти[/i].
І я, божевільна від страху, - пташина-цятка
(Тамтами серця вистукують рок-н-рол)…
Розправивши крила, кинула долі [i]в десятку[/i]
Зухвалий виклик у стіну глухих заборон.
Котилось відлуння,
Аж лущилась фарба на хмарах,
Сміявся Перун: "Відкіля ти такенька взялась?!"
А осінь мене, наче листя останнє, тримала
Й кричала:
- Лети! Не здавайся!
І я не здалась!
Побачивши синню ясною мальований всесвіт,
Й собі умочила у барву легенько крило…
Маленька синиця
(І досі тамтами в серці)…
Та небо своє – хай на мить! – і у мене було…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610628
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2015
автор: ptaha