Мій здичавілий Сад, чомусь принишк
Жде Осені багряного цілунка.
Вона готує свої фарби, лиш
Мене залишить знов без подарунка.
Бурштину зараз одягне разок,
А сердолік у сріблі - то на пальчик.
Мені підкине може образок,
Або майне твоїм ім"ям печаль, чом
Мій здичавілий Сад такий сумний?
Десь за лаштунками ті обіцянки,
Народжена від комплексу вини -
Надія опирається до ранку.
Не хоче йти, хоч гримай,хоч жени,
То щось мугиче, то заварить чаю,
Думки кружляють, наче кажани,
Вдаю укотре, що не помічаю...
Мій здичавілий Сад... сум відведу,
Бо Осінь Літо Бабине гукнуло.
Помалу пий росу, а я піду -
Останнім сонцем хмари розіпнуло.
Жовтень 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2015
автор: Ліна Ланська