Я чую, як тихі озера турбують трембіти
Збираються води підземні з далеких підпіль
Якщо не чіпати – хіба перестане боліти?
Непевність мовчання хіба утамовує біль?
Прозоре зітхання любистку й розквітлого тмину
Зелені левади, розхристані до небес
Із рук висковзає мережана павутина,
гаптована шовком давно вже померлих чудес
Шептання волошок освічує темну місцевість
Воронячий крякіт додому мене віднесе
Нестриманність часу калічить тендітну миттєвість -
Натомість непевність розмови спотворює все!
Камінчики штурхаю – падають в омути суму
Іду за струмками, їх мову не важко збагнуть
та схоплена подивом – наче уражена струмом
мовчу, не тавруючи щастя на суть та не суть
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611089
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2015
автор: Amaya