Осінь скасовує свята,
осінь стоїть горілиць,
мов запокинута хата,
що звикла до вечорниць.
Трагікомічна врода
того що вже не живе...
Вмирає все, і свобода
вже річкою в вічність пливе.
Чи видибне, чи потоне?
Стою і кричу: видибай!
Ось ідоли видибають,
свобода ж понеслась у рай.
Та рай її відкидає:
це місце не для волоцюг,
і пекло не забирає:
не піддається вогню.
Візьмем її в серце, свободу,
візьмем й понесем все життя,
без імені ми і без роду,*
назад нам нема вороття!
2011.
__________________________________
* Ім'я і історію було у нас вкрадено, але все що дісталося не чесно прийдеться повернути!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611275
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.10.2015
автор: Олена Акіко