Ненаголошене кохання


Спокуса  чинить  тільки  зло,
Романтика  псує  нам  очі,
А  пристрасть  тягне  лиш  на  дно,
Гарячої,  грішної  ночі.

Огида  мучить  серце,  душу,
І  відвертає  назавжди,
Втекти  далеко  хочу  й  мушу,
Я  прокладу  в  той  шлях  сліди.

Коли,  ти  –  сонце,  то  -  світи,
Світи,  так  ясно,  як  ніколи.
Коли  ти  –  серце,  то  -  люби,
Щоб  всесвіт  не  закрив  нам  штори.

А  як  не  можеш  –  прокляни,
Щоб  сили  вже  мені  не  мати.
Мої  всі  нутрощі  ковтни,
Щоб  тіло  стало  казематом.

Ти  –  космос?  Може.  Чи  ти  смерть?
Летіти  вниз  у  синє  небо?
Упасти  вгору  спересердь?
Перед  очима  мати  “  zero”.

Порватись  на  частини  вщент?
Що  може  бути  найпростіше.
Огидний  чути  комплімент,
І  крик  оглушливої  тиші.

Раби,  заручники  подій,
І  відступ  зовсім  не  можливий.
Той  світ,  омріяних  надій,
Насправді  є  такий  фальшивий.

Кохання  може  бути  злим,
І  неподільним,  і  жорстоким.
Та  чи  потрібне  воно  тим,
Хто  замість  серця  має  стоки?  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2015
автор: Antonina Vinnitskaya