Нехай велике, нехай чисте,
Нехай кохання так барвисте,
Що тягне нас на подвиги великі,
Але воно насправді є дволике.
Те що в людей коханням називається,
Потім гниє, і пилом вкривається,
В'ється воно навколо серця трояндами,
І вливається в душу певними дозами,
Але з часом троянди виростають,
І серце наскрізь шипами протикають,
Відчуваєш себе як після наркозу,
А кохання відмирає від передозу.
Тож перед тим як сказати про те що кохаю,
Я свої почуття у смітник викидаю,
Щоб якщо скажуть про мої марні старання,
Не буде таке болісне мені розставання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2015
автор: Давид Мрійник