Тріснув голос старої платівки,
Тріснув час на “було” і “стало”,
Засльозили багряно листівки,
Які осінь тобі надсилала
По дзеркалах стрічками жалю
Розтеклись крижанії ріки,
Розітнули вогкою сталлю
Береги їхні змійчасті піки.
Тепер ти і чужа, і далека,
Як у пущах забута Шалот.
Із розлуки трутного глека
Піднялося скорботи жало.
І тепер тільки сни Авалону
Бачиш ти крізь туманну Темзу,
Річка пісні розмила тони
І глевким розмочила пензлем.
Там для бригів моїх надто мілко,
Вислизаєш прозорим шлейфом,
Тільки спогад торкає гілку,
Де зійшлися діброви нефом.
Ти прямуєш в незнані житла,
Тиша трав заплелась стіною,
Ліс рубіж нездоланний виткав,
Мені ж смертною йти стороною
Тріснув голос старої платівки,
І тих тріщин ніщо не зрушить.
Виріж, волхве, мені сопілку,
Справлю тризну пропащим душам.
31.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611586
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.10.2015
автор: Віталій Стецула