Як не боятись темноти?
І відкривати людям душу,
Чужі слова, немов тротил,
Рвуть тіло, наче просто тушу.
Лампада догоряє вщент,
А ми чекаємо на долю,
І не замислюємсь на мент,
Життя проходить під контролем.
Отак, живучи, ми лукавим,
І в недовірі живемо,
І вранці просто з небом кави,
В думках літаючи, п’ємо.
З холодним подихом роботи,
Ми прокидаємось за мить.
Закручуємось всі в турботи,
Що серце в кожного болить.
Недоліки ми кожен маєм,
Та не збираємось гнітить.
Омана перед небокраєм,
Нам очі кожному п’янить.
Нам кажуть, як то треба жити,
Любити, плакати, робить.
А хто дає вам право вчити?
Не підкорятись – значить жить.
Мільйон питань і стільки ж «answers»,
А почуттів, як не було.
І з нами чесний тільки ангел,
Що супроводжує аж в дно.
Не слухати, що скажуть інші,
І працею не жити так.
Не жити, як сіренькі миші,
Життя продавши, за п’ятак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611692
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 06.10.2015
автор: Antonina Vinnitskaya