Як божеволіють люди?
Тікають у іншу реальність
Без жодних нудних прелюдій,
Без сліз і тиску на жалість.
Дивляться в одну точку,
Повітря хапають ротом,
А потім мовчать у куточку,
Липким вкриваючись потом.
Як люди втрачають розум?
Стають мов дроти їх вени
і біль у великих дозах
По них струмує шалено.
Ці люди говорять з собою .
А раптом заллються сміхом,
А інші швидкою ходою
Тікають від них, як від лиха.
Чи страшно це - відчувати
Самотність, ненависть всюди?
Смиренну сорочку, грати
Таким пропонують людям.
А я намагаюсь зламати,
Нав'язані стереотипи
Не варто вести до страти
Того, хто не хоче жити!
Як важко дійти до краю,
І крок зробити в безодню
А може то шлях до Раю
Іде крізь пустелю безводну!
Веде крізь пекельні муки,
Крізь гори пігулок-ліків...
А ми їм ламаємо руки,
Й записуємо в каліки.
Коли божеволіють люди,
Чи правда стають мов діти?
Беззахисні серед бруду,
Як зламані вітром квіти!
Лікуємо вдало застуди,
А душу чомусь не навчились…
А людям потрібні люди,
В яких є любов і щирість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611726
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.10.2015
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)