Розірване небо,
Таке синє-сине,
На білії клапті
великих хмарин,
де Паростки Сонця замріяно линуть
Промінням дотепним з небесних шпарин.
Тріпочуть з травою від подиху вітру.
Відшукують тіні в усіх закутках.
Лоскочуть заскочених лагідним світлом.
Милуються в кронах дерев - дзеркалах.
Тріскоче луною за обрієм вирій.
Стежини повторюють блюзовий ритм.
Прощання застигли в пташиному клині.
А спогад дитячий закутався в дим.
Осіннім теплом забавляє погода
Та ніжно колише принишклі поля.
Ще трошки й надійде зимове у моду.
Снігів дефіляду зустріне земля.
А поки літає барвистий метелик.
Здіймається листя в останній танок.
Завершує осені дивні ідеї
Маленький гнучкий золотавий струмок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611739
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2015
автор: ABIV