Продовження вже відомого моїм читачам «циклу» «Ти сиділа на ліжку…»
Я стояв у кімнаті, запорошений пилом,
Затаврований сумом далеких доріг.
Задививсь тобі в вічі, а пальці тремтіли
І старенький заплічник лежав біля ніг…
Ти так само на ліжку, немов би й не було
Сірих склизлих світанків й самотніх дощів,
Не мовчав телефон, злих насмішок не чула –
«…Вже б давно повернувся… Якби захотів…»
Ти чекала, кохана, терпляче чекала,
Коли інші давно все підняли на сміх.
Було все…без надії, а ти…виглядала
Вибач, люба, я винен… хоча, й справді, не міг…
Потім…потім…Обійми, цілунки і сльози.
Потім…плекана мріями жадібна ніч.
За вікном блискавицями рватимуть грози,
Віддаючи данИну боротьбі протиріч…
Все це потім, кохана, все буде, я знаю.
А тепер…у густій, мов тягучий кисіль,
Тиші і такім…красномовнім мовчанні
Ми з очей виливали непроханий біль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2015
автор: посполитий