Я маю право на любов
Своїх дітей. Так, право маю.
Нехай з’єднає віри шов
Ту, що майбутнє роз’їдає,
Душевну рану – кровоточить,
І сльози заливають очі
Від втрати сина, що пішов,
Дверима грюкнувши із хати,
Та долю буду я благати
( Це шлях його, але ж я – мати),
Стежку зумів щоб відшукати
додому…,
забувши злість, зневіру, втому.
Збираю силу – визнаю
Власні гріхи – спокуту маю:
Долю скривавлену свою.
В думках я сина обіймаю,
І блиском заливає очі.
Нехай цю зустріч напророчать
Невинні душі, що в раю
Через цю сварку опинились.
На когось, чи на себе злились?
Коли потрібно , не спинились –
Самотні в горі залишились
свідомо.
Розплата – злість, зневіра, втома.
Чекаю, аби ти прийшов –
Я не найкраща в світі мати.
У тих є право на любов,
Хто силу має пробачати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611958
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.10.2015
автор: Серафима Пант