Я ніколи не забуду наше літо
Й почуття, що нами вперше пережито;
Як ходили з рушниками до лиману,
Як гойдалися над хмарами туману;
Спочивали, вітерцем з росою вмиті,
На траві, немов на ніжнім оксамиті
Й задивлялися на небо із зірками,
Одна з одною спілкуючись думками...
Не забуду надвечірніх хмар гасання
І зорі повільне жалісне згасання,
Наших мрій палких народження моменти —
Ми самі своєї долі диригенти!
Пам’ятатиму ту зливу над ланами
І веселку, що з’явилася над нами;
Сірі очі, у яких життя палало,
Й теплі ночі, котрих нам було замало...
• 08.10.2015 •
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2015
автор: Єва Романенко