Холоне на столі мій чай
І політає у повітрі дим
Останній їде вже трамвай
І хось біжить за ним…
Наздоганяє і кричить «чекай»,
Та не може його наздогнати...
Щосили він гукає «постривай», -
Наступного всю ніч чекати...
Накрапати з неба починає дощ,
І мокра під ногами вже бруківка.
Він на одинці посеред площ,
А десь далеко там його домівка…
Та добратись немає чим додому,
Бо трамвай останній вже в депо.
І чути десь там гуркіт грому
Він не встиг… йому вже всеодно…
Що тепер робити він не знає
На самоті кохаючись із димом
По – нічному місту сам блукає
І вбиває душу нікотином…
Чує раптом… музика лунає
І на слух він йде до неї
Куди іде? - і сам не знає…
Блукає по нічній алеї…
Остання залишилася цигарка,
Та намокли в нього сірники
І тут музика…кафе…вже п’ята чарка...
Скрипаль старий і… копійки…
Скрипку ту, немов смичком листить...
А серце юнака пронизує печаль
Через кохану вже роки не спить
І топить у вині щодня свій жаль…
Кається тепер, та все пройшло
Вона із іншим на рушник вже стала
Кохання на той світ вже відійшло
А дівчина ота… його таки кохала….
Автор: Назар Гузій 30.07.2011р.©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2015
автор: Назар Гузій