Ні, таки треба мені їхати на осінні етюди. У гори – коли вони
різнокольорові і туманні. І мати якусь мрію – нову. Наприклад,
збудувати вітряний млин, стати мельником (а вони всі містики
у наших зворохоблених краях і знаються з потойбічним)молоти
людям борошно, і дивитися, як вітер крутить дерев’яні крила
цього пшеничного птаха.
Артур Сіренко. "На
осінні етюди"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612191
Як розпатлане сонце причеше останнє проміння,
Я по зорях піду за возами старих чумаків
У краї, що не знають зневіри, ненависті й тління
Й де годують із глеків блакитних ручних журавлів.
Я мірошником стану. Молотиму борошно-мрії.
З них пектиме сусідка крилаті смачні пиріжки:
Як з'їси – і печалі, мов пух із кульбабки, розвіє,
І в душі достигатимуть вишні, солодкі й терпкі.
А, втомившись, вмощусь вітровію зручненько на спину
І труситиму сни, мов насіння, під кожним вікном –
І світатиме ніч. Сяйвом соняхів сповниться днина.
А я знову молотиму мрії веселим крилом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612283
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2015
автор: ptaha